Петля і куля. Як «зачистити» місто від бандитів і продажних політиків
Петля і куля. Як «зачистити» місто від бандитів і продажних політиків
Звичайні громадяни за кілька тижнів покінчили з бандитами і корупцією у найбільшому місті США. Північно-американський досвід 150-річної давності може виявитися досить корисним для нинішньої України.
УВАГА! Майте на увазі, що всякий, хто буде красти, грабувати або вчиняти незаконне насильство буде зрештою повішений.
«Комітет пильності»
Так дохідливо і недвозначно висловився Vigilance Committee - «Комітет пильності», який чинив самосуд в часи золотої лихоманки в Каліфорнії.
Іспанське слово vigilante - «пильний» відповідало поточному моменту. Так назвали себе люди, які добровільно і самовільно взяли на себе захист закону і моральних норм у випадку, якщо державні органи відсутні, не діють або вражені корупцією.
У 1850-х роках у Сан-Франциско був повний бардак. Багато посад в правлінні міста захопили головорізи і вихідці з австралійської каторжної колонії. Тисячі іноземців та злочинців прямували в місто, яке не було готове до їхньої асиміляції. Міста, в якому ділові люди настільки були зайняті пошуком прибутків, що відмовлялися виступати в якості присяжних засідателів і навіть просто голосувати.
У результаті чиновники призначали собі все більш високу плату і доїли скарбницю штату, витрачаючи великі суми без звітів.
Поліція знайшла спільну мову з злочинцями і їх союзниками. Не минало й ночі без зломів, грабежів або стрільби...
Кримінальні авторитети вбивали беззбройних людей, а поліцейські та судді називали це самозахистом.
У лютого 1851, після особливо зухвалого пограбування, терпінню жителів Сан-Франциско прийшов кінець. П’ять тисяч людей зібралися на площі. «Мер, кат і закони - це ми! - кричали вони. - Судді ще не повісили жодної людини в Каліфорнії!» Присутні сформували перший «Комітет пильності» з 14 осіб. Вони обрали присяжних, розглянули справу двох людей, звинувачених у грабунку. Одна особа була повішена, інша - звільнена.
Це стало першою офіційною акцією вігілантів. Через день або два суддя у кримінальних справах назвав поіменно 9 осіб, замішаних в повішенні, і зажадав перекази їх суду. Тоді комітет опублікував список з 180 осіб, що підписали статут. Суд не міг притягти до відповідальності стільки шановних громадян, та й не намагався це зробити.
Незабаром число вігілантів зросло до 700 осіб. Вони заарештували 90 осіб, що звинувачувалися в підпалах, грабежах та вбивства, і судили їх: 3 були повішені, 1 випоротий, вислано 15, 15 передані звичайним судам і 41 - звільнений.
Нині незрозуміло, наскільки справедливим був суд вігілантів, але швидше за все - неупередженим: половина обвинувачених була виправдана. Після вельми активної діяльності, провівши чесних людей на посади мера, прокурора міста та судового виконавця, Комітет вігілантів ухвалив рішення про саморозпуск.
Однак незабаром виявилося, що рішення про саморозпуск було передчасним - спокою ще не було. Комітет був змушений відновити свою роботу. Був прийнятий статут і вироблені процедурні правила. На кілька років суворих заходів вистачило - встановився відносний порядок.
Але в 1856 році, після кількох холоднокровних вбивств серед білого дня знову задзвонив дзвін Каліфорнійської пожежної команди, скликаючи «Комітет вігілантів».
Серед білого дня на вулиці, на очах у численних свідків була застрелена беззбройна людина, і суд присяжних, вислухавши спритного адвоката, вирішив, що це був самозахист. Майже одночасно з цим колишній мешканець в’язниці Сінг-Сінг, а в 1856 році попечитель шкіл графства застрелив редактора місцевої газети, який оприлюднив його кримінальне минуле. Після чого сховався в поліцейській дільниці, що знаходилася під контролем своїх друзів.
«Люди висипали на вулиці. Один з братів <.. вбитого редактора ..> в полум’яної промови зажадав смертної кари через повішення. Натовп навколо в’язниці ставав все чисельнішим. Прибули війська для посилення тюремної охорони.
Мер вмовляв: «Надайте можливість діяти закону. Справедливість буде відновлена. Але люди вже надивилися на справедливість. Вони відмовлялися розійтися», - та описав ці події письменник Ірвінг Стоун в своїй книзі «Гідні моїх гір».
«Комітет пильності»
Так дохідливо і недвозначно висловився Vigilance Committee - «Комітет пильності», який чинив самосуд в часи золотої лихоманки в Каліфорнії.
Іспанське слово vigilante - «пильний» відповідало поточному моменту. Так назвали себе люди, які добровільно і самовільно взяли на себе захист закону і моральних норм у випадку, якщо державні органи відсутні, не діють або вражені корупцією.
У 1850-х роках у Сан-Франциско був повний бардак. Багато посад в правлінні міста захопили головорізи і вихідці з австралійської каторжної колонії. Тисячі іноземців та злочинців прямували в місто, яке не було готове до їхньої асиміляції. Міста, в якому ділові люди настільки були зайняті пошуком прибутків, що відмовлялися виступати в якості присяжних засідателів і навіть просто голосувати.
У результаті чиновники призначали собі все більш високу плату і доїли скарбницю штату, витрачаючи великі суми без звітів.
Поліція знайшла спільну мову з злочинцями і їх союзниками. Не минало й ночі без зломів, грабежів або стрільби...
Кримінальні авторитети вбивали беззбройних людей, а поліцейські та судді називали це самозахистом.
У лютого 1851, після особливо зухвалого пограбування, терпінню жителів Сан-Франциско прийшов кінець. П’ять тисяч людей зібралися на площі. «Мер, кат і закони - це ми! - кричали вони. - Судді ще не повісили жодної людини в Каліфорнії!» Присутні сформували перший «Комітет пильності» з 14 осіб. Вони обрали присяжних, розглянули справу двох людей, звинувачених у грабунку. Одна особа була повішена, інша - звільнена.
Це стало першою офіційною акцією вігілантів. Через день або два суддя у кримінальних справах назвав поіменно 9 осіб, замішаних в повішенні, і зажадав перекази їх суду. Тоді комітет опублікував список з 180 осіб, що підписали статут. Суд не міг притягти до відповідальності стільки шановних громадян, та й не намагався це зробити.
Незабаром число вігілантів зросло до 700 осіб. Вони заарештували 90 осіб, що звинувачувалися в підпалах, грабежах та вбивства, і судили їх: 3 були повішені, 1 випоротий, вислано 15, 15 передані звичайним судам і 41 - звільнений.
Нині незрозуміло, наскільки справедливим був суд вігілантів, але швидше за все - неупередженим: половина обвинувачених була виправдана. Після вельми активної діяльності, провівши чесних людей на посади мера, прокурора міста та судового виконавця, Комітет вігілантів ухвалив рішення про саморозпуск.
Однак незабаром виявилося, що рішення про саморозпуск було передчасним - спокою ще не було. Комітет був змушений відновити свою роботу. Був прийнятий статут і вироблені процедурні правила. На кілька років суворих заходів вистачило - встановився відносний порядок.
Але в 1856 році, після кількох холоднокровних вбивств серед білого дня знову задзвонив дзвін Каліфорнійської пожежної команди, скликаючи «Комітет вігілантів».
Серед білого дня на вулиці, на очах у численних свідків була застрелена беззбройна людина, і суд присяжних, вислухавши спритного адвоката, вирішив, що це був самозахист. Майже одночасно з цим колишній мешканець в’язниці Сінг-Сінг, а в 1856 році попечитель шкіл графства застрелив редактора місцевої газети, який оприлюднив його кримінальне минуле. Після чого сховався в поліцейській дільниці, що знаходилася під контролем своїх друзів.
«Люди висипали на вулиці. Один з братів <.. вбитого редактора ..> в полум’яної промови зажадав смертної кари через повішення. Натовп навколо в’язниці ставав все чисельнішим. Прибули війська для посилення тюремної охорони.
Мер вмовляв: «Надайте можливість діяти закону. Справедливість буде відновлена. Але люди вже надивилися на справедливість. Вони відмовлялися розійтися», - та описав ці події письменник Ірвінг Стоун в своїй книзі «Гідні моїх гір».
 |
УВАГА! Майте на увазі, що всякий, хто буде красти, грабувати або вчиняти незаконне насильство буде зрештою повішений. «Комітет пильності» |
До полудня півтори тисячі чоловіків, які віддали себе у розпорядження Коулмена, було внесено до списків комітету. Коулмена обрали президентом; кожен чоловік дав клятву підкорятися комітету, зберігати таємницю і отримав порядковий номер. До вечора записалися дві тисячі громадян.
Загалом до Комітету записалося понад 8 тисяч осіб. Члени Комітету вдягнули білі стрічки в петлиці в якості відзнаки. Кожен дав клятву підкорятися Комітету і зберігати таємницю. Всі члени Комітету отримали порядкові номери.
Вігіланти вирішили розбитися на роти по сто чоловік кожна, вибрати командирів і скласти плани військової підготовки. Виконавчий комітет складався з тридцяти семи членів. Працював він у три зміни, по дванадцять чоловік у кожній. По три командира від кожної сотні входили до Ради делегатів. Члени комітету вносили грошові пожертвування.
Комітет орендував триповерховий будинок № 41 по Сакраменто-стріт, на його даху встановили гармату. Звели укріплення з мішків з піском висотою у вісім футів (вище 3-х метрів, з амбразурами. На кутах валів також встановили гармати. У тилу розмістили стайні з кавалерійськими і артилерійськими кіньми.
Коли було потрібно, по сигналу дзвонів три чверті чоловічого населення міста зі зброєю в руках і з білими стрічками в петлицях бігли до місця збору.
У наступні тижні злочинці і продажні політики дюжинами поставали перед «Комітетом пильності».
Їх судили і страчували - або депортували, оплачуючи при необхідності транспортні витрати.
У червні губернатор Джонсон вирішив, що час покласти край самочинної діяльності комітету. Він оголосив облогу. Проте Президент Пірс відмовив у його проханні про допомогу військовими частинами та артилерією. Тоді губернатор звернувся до Комітету з вимогою про саморозпуск.
Стративши злочинців і вигнавши шахраїв і політичних махінаторів з міста, «Комітет пильності» погодився саморозпуститися. Призначили дату на четверте липня, День незалежності США.
Врешті-решт, комітет здійснив саморозпуск лише 18 серпня. Він, однак, зберіг за собою неофіційну владу. Крім того, Комітет висунув своїх кандидатів на всі посади в органах міського самоврядування, провівши їх за списками Народної партії, і призначив відповідальних контролерів на президентських виборах 4 листопада 1856 року.
Ті поліцейські, які приєдналися до Комітету пильності, повернулися до виконання своїх обов’язків.
Комітет влаштував парад. Його члени йшли під звуки оркестру, одягнені в довгі сюртуки з сатиновими білими стрічками в петлицях. Командири мали при собі рушниці, в стволах яких були встромлені букетики квітів.
За матеріалами honestlil.livejournal.com та politica-ua.com
aratta-ukraine.com
02 января 2015 г., 09:22 Просмотров: 3171
Комментарии:
'via Blog this'
Комментариев нет:
Отправить комментарий