Найманий раб або частина друга ~ Чорні Троянди

Найманий раб або частина друга ~ Чорні Троянди:

Найманий раб або частина друга

Мене оточували ідеальні наймані працівники (найнеприємніший спогад в житті), а потім я переключився на трейдинг, перейшов в іншу компанію і там зіткнувся з вільними людьми, які є не-рабами. Ось, наприклад, менеджер з продажу, чиє звільнення дорого обійдеться компанії - це загрожує не тільки втратою клієнтів, але і посиленням конкурентів, які можуть переманити до себе такого співробітника. Компанія може робити спроби послабити цей зв'язок між клієнтами і агентами, деперсоналізувати їх взаємодію, але, як правило, безуспішно. Людям подобається мати справу з людьми, і коли замість агента, доброго, часом навіть занадто захопленого малого по телефону їм почне відповідати безособовий поважний голос, вони просто припинять вести справи. Ще один вільний працівник - трейдер, для якого нічого не має значення, крім прибутку і збитків. Відносини таких працівників з компанією балансують на межі любові і ненависті - управляти трейдерами і менеджерами з продажу можна тільки тоді, коли вони не приносять дохід, але в такому випадку вони вже й не потрібні. Я виявив, що трейдери, які приносили гроші, часом ставали настільки некерованими, що їх доводилося тримати подалі від інших співробітників. Така ціна, яку ми платимо, прив'язуючи людей до концепції «прибутку і збитку», перетворюючи їх у чисте джерело доходу, коли ніщо інше більше не має значення. Мені доводилося ставити на місце трейдера, який безкарно знущався над бухгалтером. Звучали фрази на кшталт: «Це я заробляю гроші, з яких тобі платять зарплату» і натяки на те, що бухгалтерія не приносила прибуток компанії. Втім, коли вдача на нашій стороні і коли вона відвертається від нас, за нами спостерігають одні і ті ж глядачі. Я бачив, як цей же бухгалтер пізніше повернув борг (хоча і в більш витонченій формі), коли трейдер втратив роботу. Так, працівник може бути вільним, але ця свобода триває до першої невдалої угоди. Я вже згадував, що пішов звідти, де були потрібні «люди компанії». На новому місці я отримав чітке попередження - як тільки я перестану відповідати заданим рівнем прибутку і збитку, мені вкажуть на двері. Виходу у мене не було, і я прийняв умови гри. Я займався так званими арбітражними операціями, транзакціями низького рівня ризику, які не були складними  в ті часи, оскільки оператори фінансового ринку мислили куди простіше, ніж зараз. Мене запитували, чому я не ношу краватки - в той час не надіти краватку було все одно,  що пройтися голяка по П'ятій авеню. «Частково почуття зверхності, почасти через почуття стилю, почасти з міркувань зручності», - відповідав я. Той, хто приносив дохід компанії, міг проходитися по менеджерам як завгодно, а вони б і рота не розкрили через страх  втратити роботу. Поведінка людей, схильних до ризику, непередбачувана. Свобода завжди так чи інакше пов'язана з ризиком, іноді вона є його причиною, а іноді -  наслідком. Якщо ви йдете на ризик, ви відчуваєте себе частиною історії. І ті, хто йдуть на ризик, роблять це так тому,  що в глибині душі вони дикі звірі.
Зверніть увагу на мовний аспект - наступна після експериментів зі стилем причина, чому трейдерів варто тримати подалі від невільних, чужих ризику людей. За моїх часів ніхто не висловлювався нецензурно на публіці, за винятком тих, хто входив в якесь угрупування,  і тих , хто таким чином давав зрозуміти, що він не раб. Трейдери лаялися, як шевці, та й сам я не лаявся тільки вдома або в літературних текстах. Нецензурні вислови в соціальних мережах (наприклад, в Twitter) - це спосіб демонстрації волі, а значить, і компетентності. Створити враження про компетентність не вийде, якщо не йти на певні ризики. Таким чином, на сьогоднішній день лайка - це показник статусу. Московські олігархи приходять на важливі заходи в світлих джинсах, таким чином демонструючи свій авторитет. І навіть в банках, коли клієнтам влаштовували екскурсію, трейдерів показували, як показують звірів в зоопарку. Видовище, коли трейдер вивергає прокляття в телефон, зриваючи голос в переговорах з брокерами, було чимось на зразок цікавого фону. Лайка і нецензурна лексика сприймається, як ознака «собачого» статусу, повного невігластва - слово canaille, «чернь», етимологічно походить від латинського слова, що означає «пес». Іронія полягає в тому, що найвищим статусом вільної людини супроводжує добровільне запозичення звичок нижчого класу. Горезвісні англійські «манери» - зовсім не аристократична риса. Вони характерні для пересічних мешканців, і вся концепція англійських манер лише сприяє одомашненню тих, кому відведена роль одомашнених.

Страх втрати

Є приказка: «Важливо не те, чим людина володіє або не володіє; важливо те, що він боїться втратити ». Ті, кому є що втрачати, більш  слабкі. Як не дивно, у себе на дебатах я зустрічав багатьох лауреатів Нобелівської премії з економіки (Премія Ріксбанку Швеції на честь Альфреда Нобеля), яких хвилювало, чи будуть вони переможцями в суперечці. Кілька років тому я звернув увагу на чотирьох з них, які були зачеплені, коли я, трейдер, практично “не-людина”, публічно назвав їх шахраями! Чому їх це взагалі зачепило? Тому що чим вище ти піднімаєшся в бізнесі, тим більш уразливим стаєш - і програний спір з людиною, котра нижче за рангом, набагато болючіше б'є по репутації. Піднесення в житті обмежене певними умовами. Здавалося б, хто наймогутніша людина в Америці, якщо не глава ЦРУ? Однак насправді навіть простий далекобійник і то більш захищений. Сильний світу цього не зміг приховати власну коханку. Ризикуючи життям інших, продовжуєш залишатися рабом - так працює державна служба.

В очікуванні Константинополя

Якщо державні шишки по суті своїй раби, то диктатори - зворотне явище. В ту саму хвилину, як я пишу ці рядки, ми спостерігаємо, що зароджується протистояння між нинішніми «главами» країн, що входять в НАТО (у сучасних держав немає глав, цей титул носять вмілі базіки), і президентом Московії Володимиром Хуйлом aka “Путіним”. Очевидно, що всі, крім “Путіна”, прискіпливо  обирають кожне слово в реченні, побоюючись, що можуть бути неправильно зрозумілі як мінімум журналістами. Я і сам відчував подібну невпевненість. У той же час Путін уособлює у собі зневагу на корпоративний підхід, демонструючи очевидну байдужість, яка, в свою чергу приносить, йому підтримку виборців і нових послідовників. У цій конфронтації Путін виглядає як вільний громадянин проти рабів, яким потрібні наради, схвалення, і які потребують того, щоб їх рішення хтось оцінював. Така поведінка Путіна гіпнотично діє на його послідовників, зокрема, християн Лівану - і ортодоксальних християн, які в 1917 році втратили підтримку російської монархії і виявилися вразливими перед Туреччиною, що узурпувала Константинополь. Через 100 років у цих людей з'явилася надія на реставрацію Візантії, нехай її нове втілення і знаходиться трохи північніше. Набагато вигідніше вести справи безпосередньо з власником бізнесу, ніж з найманим працівником, який навряд чи збереже свою роботу в наступному році; от точно так слова диктатора викликають більше довіри, ніж слова уразливого виборного представника. Коли я спостерігав за Путіним і його суперниками, мені стало очевидно, що у одомашненої, стерилізованої тваринки немає жодного шансу проти дикого хижака. Жодного. Військова міць нічого не означає; рішення приймає той, хто звів курок. Загальне виборче право не сильно вплинуло на історію: до недавнього часу пул так званих «народних обранців» був закритим клубом людей з привілейованого класу, яких не хвилювало, що про них пишуть в пресі. У міру підвищення соціальної мобільності більше людей отримало доступ до політичної діяльності - однак тепер цей доступ носить тимчасовий характер. Як і у випадку з працівниками корпорацій, цим людям не потрібна велика сміливість - їх вибирають тому, що у них немає сміливості зовсім. Цікаво, що диктатор одночасно більш вільний і - в деяких випадках, на зразок традиційних монархій маленьких держав, - здатний зробити більше для блага країни, ніж вибірний представник, чия об'єктивна функція полягає тільки в демонстрації оціночного прибутку. У сучасному світі справи йдуть трохи інакше - диктатори, відчуваючи, що їх час закінчується, грабують власну країну і переміщують свої кошти в швейцарські банки, як це робить королівська сім'я Саудівської Аравії.

Імпотенція бюрократії

Узагальнюючи:

Людям, чий добробут залежить від якісної оцінки їх роботи вищим начальством, не можна довіряти прийняття критичних рішень. Хоча ми вже з'ясували, що найманий працівник - штука надійна, йому не можна довіряти прийняття критичних, жорстких рішень, пов'язаних з серйозними компромісами. Як кажуть пожежники, «якщо це не твоя робота, на пожежі тобі робити нічого». Як ми бачили і ще побачимо, у працівника дуже проста функція: виконувати завдання, які здаються корисними його керівнику. Якщо людина працює продавцем люстр, але раптом, прийшовши вранці на роботу, бачить величезні перспективи продажу антидиабетичних препаратів схильним до діабету відвідувачам з Саудівської Аравії, він не може нічого зробити - у нього є завдання. Так що, хоча в завдання працівника входить запобігання будь-яких проблем, якщо обстановка змінюється - він зв'язаний по руках і ногах. Цей ефект в поєднанні з розподілом обов'язків може викликати серйозне зниження ефективності. Ми бачили це під час війни у В'єтнамі. Тоді більшість вважала, що багато робиться неправильно, але простіше було продовжувати, ніж зупинитися, тим більше, що своїм рішенням завжди можна придумати правдоподібне пояснення (згадаймо байку «Лисиця і виноград» - тепер таку ситуацію частіше описують як когнітивний дисонанс) . Сьогодні ми спостерігаємо ті ж проблеми з позицією США щодо Саудівської Аравії. Після нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року (майже всі нападники були громадянами Саудівської Аравії) було очевидно, що хтось в королівстві в цьому замішаний.

Зовнішня розвідка України завчасно мала інформацію про можливість терактів 11 вересня 2001 року і передала її США, заявив в ефірі одного з українських телеканалів екс-глава зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.) Микола Маломуж, передає "Укрінформ".

"Нашу інформацію про те, що за вісім місяців будуть удари по "близнюкам" (два хмарочоси Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, - ред.) у США ми передали Америці", - сказав Маломуж.

Він додав, що ця інформація не отримала тоді належної оцінки.

"Ніхто не вірив, що саме Україна має дуже глибинну агентуру в тих терористичних організаціях", - зазначив Маломуж.

Але жоден бюрократ, побоюючись перебоїв нафти, не наважився прийняти правильне рішення - замість цього було зроблено найгірше, тобто зроблено вторгнення в Ірак, оскільки це виявилася простіше. З 2001 року політика боротьби з ісламським тероризмом велася в стилі «а слона я й не помітив», коли боротьба з симптомами повністю знімає питання про причини захворювання. Політики і тупі чиновники просто дали тероризму розвиватися - тому що в рамках їх конкретних службових обов'язків так було зручніше. І ми упустили покоління: саудівці (громадяни «союзної» нам держави), ті які лише  пішли в школу 11 вересня 2001 року, тепер дорослі, віруючі салафіти, які підтримують насильство і готові його фінансувати,  а американці весь цей час конструювали все більш складні види озброєнь. Ще гірше те, що високі доходи від нафти дозволили ваххабітам  посилити промивання мізків по всім медресе Східної і Західної Азії. Таким чином, замість вторгнення в Ірак і ліквідації Емвазі та інших окремих терористів, варто було б зосередитися на джерелі проблеми: ваххабітська / салафітска освіта, що заохочує нетерпимість і проповідує неповноцінність шиїтів, єзидів і християнин. Але, повторюю, таке рішення не може бути прийнято купкою бюрократів з посадовими інструкціями. Те ж саме відбулося в 2009 році з банками. Тепер уявіть, що політику визначають люди, особисто зацікавлені в результаті, а не в оцінці начальства, і вам відкриється інший світ. Згадайте «срібне правило»: Quod tibi non vis fieri, alio ne feceris - чого не хочеш собі, не роби іншому.

'via Blog this'