Холодна осінь шістнадцятого Мордорської Педерації

На календарі ще літо, а у нашій економіці вже осінь: всі ключові показники падають, як пожовкле листя з дерев. Причому так вважають не тільки  інтернетні  «вісники апокаліпсису», іноземні агенти госдепу та інші представники п'ятої колони, а цілком собі офіційні джерела, що відрізнялися досі  оптимізмом  і регулярно намацували  дно, від якого ми ось-ось повинні були відштовхнутися:  я маю на увазі звіт Мінекономрозвитку «Про поточну ситуацію в економіці Російської Федерації за підсумками січня-липня 2016 року», який вийшов кілька днів тому, всього-то на 120 сторінках.

“Всі вперед, а ми - назад”

Останнім  часом, намагаючись знайти хоч який-небудь позитив, Мінекономіки і Мордстат спочатку виколупують  з каналізації показники, потім згладжують їх, потім застосовують сезонні коефіцієнти, і, нарешті, порівнюють з яким-небудь особливо неуспішним періодом (з цим проблем зараз немає - можна просто брати крайній). Влітку ці вправи з комбінаторики давали результат - деякі з показників продемонстрували нехай і невелике (на рівні похибки), але зростання(!!!).

Серпень перекреслив всі ці зусилля - крути як циган сонцем, а економіка продовжує падати…

Чомусь згадується “она утонула”. Ну таке ото - ще пару-трійку мемів Владімірвладімч під занавіс свого симукляру видасть на-гора.

Найбільш очевидний показник здоров'я економіки - ВВП (валовий внутрішній продукт а не ВВХ як хтось міг подумати) - за 7 місяців цього року скоротився на 0,9% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року . Значить, за рік ми втратимо близько 2%. Це - досить швидке і чутливе падіння. Для порівняння: світовий ВВП зростає в середньому на 3,2% на рік, а під час світової кризи 2009 року максимальне падіння було близько -0.8%. Поки ми падаємо, світ йде вперед і наші шанси надолужити згаяне стають все примарнішими.

Сільському господарству добре, аграріям - не дуже

Одна з небагатьох галузей, стан якої дещо поліпшилася - сільське господарство. В цілому виробництво сільгосппродукції виросло на 3,2%. Наші «антісанкціі» і війна з пармезаном дозволили аграріям підняти за рік виробництво м'яса і субпродуктів на 8,3%, ковбасних виробів на 1,7%, риби на 8,3%, а соняшникової нерафінованої олії і зовсім на космічні 32,2% .

Останнє особливо цікаво, оскільки не дивлячись на значне зростання цін в рублях, на світовому ринку його вартість знизилася за останні роки майже в 1,5 рази. Тому куди його збираються діти виробники - мені не зовсім зрозуміло.

Трохи псує загальну картину зниження на 2,1% виробництва сирів і на 2,3% - молока. Чому знизилося виробництво сирів - зрозуміло: зовсім без молока його виробляти складно, навіть з урахуванням широкого застосування пальмового масла. А ось молоко було і залишається дефіцитом, але за помахом чарівної палички або указу президента корови доїтися не починають  - для цього потрібно їх спочатку купити, потім виростити, а потім задуматися про відсутність доїльного обладнання, проблеми транспортування і переробки молока. На все це потрібні гроші, які і так закредитувати по вуха сільгосппідприємствам ніхто не дасть.

До речі, не дивлячись на підйом, зарплати в сільському господарстві залишаються одними з найнижчих, відстаючи від середніх по країні майже в два рази, а від середніх по нафто-газо -добувному сектору - в чотири рази.

Грошей немає, але ви тримайтеся

З доходами все непросто. З одного боку, реальні зарплати населення (з урахуванням інфляції) практично не змінилися, а в номінальному вираженні - навіть трохи зросли. З іншого боку - реальні розташовувані грошові доходи впали за півроку на 5,3%. Найімовірніше це пов'язано з відставанням росту пенсій від інфляції, підвищенням податкового навантаження і зростанням сум обов'язкових платежів (кредити, ЖКГ).

І ось це вже зовсім не добре, тому що зубожіле  населення починає менше споживати, тим самим гальмуючи економіку ще сильніше і заганяючи її в стан стагнації. Кредити її підтримати не можуть, тому що залишаються вкрай дорогими за світовими мірками.

Кредити - не для бідних

Середньозважена ставка по рублевих кредитах строком до 1 року, наданими нефінансовим організаціям, в червні поточного року досягла значення 12,71%. За іпотечними кредитами знизилася до 12,98% річних, що для іпотеки все одно занадто багато. Для суб'єктів малого і середнього підприємництва кредитна ставка ще вище - 15,99% річних. Така ось підтримка малого бізнесу, так.

Для порівняння: ЦБ Данії і Швеції зараз встановили негативну ключову процентну ставку, через що у одного з найбільших іпотечних кредиторів Данії, Realkredit Danmark, в минулому році було 758 позичальників з негативнимиставками:вони просто повертають тіло кредиту, а банк їм ще трошки доплачує.

Інфляція офіційна і реальна

Високим ставками по кредитах ми зобов'язані політиці Центробанку і Мінфіну, які однією рукою розпихують по банкам ліквідність на аукціонах РЕПО (про них - трохи пізніше), другою - тримають високу ставку рефінансування, щоб уникнути інфляції.

Зараз інфляція за даними Росстату склала з початку року - 3,9%, за річний період - 7,2%. При цьому треба розуміти, що офіційна інфляція - це офіційна інфляція, а парфумерія, косметика, медикаменти, тютюн, риба, макарони і соняшникову олію подорожчали приблизно на 15%; овочі та фрукти (за винятком сезонних огірків і помідорів) на 25%; цукор і крупи (овощі, рожь, вот ета всьо) - на 10%. Подорожчали транспорт і послуги ЖКГ - на 11,7% і 9,2% відповідно.

Чим вище ваш рівень доходів і стандарти споживання, тим більша ваша реальна інфляція буде перевищувати офіційну.

Економія на  практично на всьому

Зниження реальних доходів населення вдарило по торгівлі:  в січні-липні 2016 р оборот роздрібної торгівлі знизився в 73 суб'єктах Російської Федерації. Найсуттєвіше зниження спостерігалося в Омській області (на 17,3%), м. Москві (на 12,5%), Псковської області (на 11,8%), Республіці Комі (на 11,2%), Смоленської області (на 11,2%). В середньому по країні зниження роздрібного товарообігу склало 5,6% .  Можливо, іншим регіонам падати вже особливо нікуди.

Оборот продовольчих і непродовольчих товарів впав майже однаково - населення економить на всьому. Ще сумніша ситуація з туризмом - мінус 10%. Згідно з даними Асоціації Європейського Бізнесу,  темп падіння продажів легкових автомобілів зберігає двозначний показник вже  третій місяць поспіль, склавши в липні 16,5% співвідносно  до липня попереднього року. Падають і обсяги будівництва: на 12,3% впало споживання цементу, майже на 20% - цегли.

Справа - труба

Після досягнення рекордних пострадянських максимумів в березні (10,91 млн бар / добу) і подальшого незначного зниження обсягів в квітні (10, 84 млн бар / добу) і травні (10,83 млн бар / добу), нафтовидобувна галузь ось уже другий місяць поспіль демонструє зростання, і за підсумками липня було видобуто 45,89 млн тонн, що в перерахунку на барель склало 10,85 млн бар / добу - з обсягами виробництва все в порядку, вони виросли на 2,7% відносно до попереднього року. (З газом, правда, все з точністю до навпаки - обсяги видобутку знизилися на ті ж самі 2,7%.)

А ось середня ціна (за період січень-липень) впала з $ 56,8 в 2015 до $ 38,7 за барель в 2016 році. Для нафтовиків це означає як мінімум заморозку інвестпроектів. До речі, виробництво електрозварювальних труб великого діаметру скоротилося в липні на 49,3%.

Для решти економіки наслідки ще цікавіше: експорт за рік впав на 27,3% (у порівнянні з 2013 роком - в 2,5 рази), а імпорт - всього на 8,7%. В результаті позитивне сальдо платіжного балансу впало на 48%, а бюджет не добрав більше трильйона рублів нафтогазових доходів.

Діра в бюджеті

З бюджетом 2016 все було ясно вже в той момент, коли він був прийнятий. У нього закладалося зростання ВВП на 0,7% і середня ціна нафти $ 50-55 за барель, але навіть при цьому планувався дефіцит на рівні 3% від ВВП, тобто 2,36 трильйона рублів.

Зрозуміло, що при падаючому ВВП і нафти по $ 38,7 навіть заплановані цифри - нездійсненна фантазія. Дефіцит федерального бюджету в січні-липні поточного року склав, за попередніми даними Мінфіну Росії, 1521,39 млрд руб., Або 3,35% ВВП.

При цьому доходи бюджету склали 6966,75 млрд руб. (7796,04 млрд руб. В січні-липні 2015 року), а витрати бюджету - 8488,14 млрд руб. проти 8838,67 млрд руб. за перші сім місяців попереднього року. За рахунок чого планується покривати цей дефіцит? Правильно, за рахунок резервів.

Резерви, ихтамнет

Сукупний обсяг Резервного фонду і Фонду національного добробуту станом на 1 серпня 2016 року склав 7402,3 млн рублів (в тому числі, Резервний фонд - 2560,3 млн рублів, Фонд національного добробуту - 4842 0 млрд рублів). Цифри вражаючі, якщо не намагатись зрозуміти, з чого саме вони складаються.

Мінімум на третину ФНД складається з таких сумнівних активів, як облігації України або вкладення в інфраструктурні проекти - мінус 1,5-2 трильйона рублів. Ще близько 1,3 трильйона рублів розміщені на депозитах у Зовнішекономбанку, ВТБ, Газпромбанку і ще декількох кредитних організаціях, тобто пущені в справу.

Решту коштів ФНБ розміщені в Центробанку, який видає ці гроші на аукціонах РЕПО комерційним банкам. На початок серпня поточного року валовий обсяг виданих Центробанком кредитів склав 2,55 трильйона руб.

Резервний фонд, як ви розумієте, за цей рік буде витрачено практично повністю. У кращому випадку від нього залишиться 1,5 трильйона рублів, в гіршому - нічого.

Це означає, що всі ці резерви - віртуальні. Вони ніби  є, але якщо трапиться з економікою щось серйозне (наприклад, вимерлі мамонти впадуть до $ 20), вони тут же зникнуть, як ніби-то їх і не було зовсім.

*багато хто з аналітиків вважали ще в 2014 році їх віртуалізованими - і першим доказом було падіння “до самого-самого дна” РР на передодні 15 року.

Доходів не передбачається

У РП є два основних джерела доходів: видобуток енергоносіїв та промисловість. Власне, більше у нас і немає нічого - з сільського господарства багато не візьмеш, з туризму - тим більше.

У стелю нафтогазових доходів вони вже вперлися - це так званий “сланцевий бар'єр”, за яким маленькі компанії починають качати нафту буквально з-під ніг мало не в будь-якій точці світу. Зараз цей бар'єр знаходиться на позначці близько $ 50 за барель. Проблема в тому, що при цій ціні бюджет Федерації продовжує залишатися дефіцитним, для того, щоб зводити кінці з кінцями Мордору потрібно або $ 80, або впустити до долу курс рубля в 1,5-2 рази.

З промисловістю теж все відносно просто: сьогодні вкладаєш гроші в виробництво, і через рік-два з'являється ймовірність, що ці інвестиції почнуть давати віддачу. Чи не інвестуєш - гарантовано нічого не отримаєш. Так вось у золотоординців інвестиції в основний капітал продовжують скорочуватися - на 4,3% за півріччя.

Це підтверджує і статистика виробництва промислового обладнання: виробництво верстатів в січні-липні 2016 року по відношенню до відповідного періоду 2015 року скоротилося на 20,3%. Виробництво ковальсько-пресових машин скоротилося на 9,6%, деревообробних верстатів - на 12,9%. Є зростання виробництва металорізальних верстатів на 8,4%, але це скоріше вимушений захід - через санкції ми можемо купити далеко не все, доводиться якось викручуватися.

Простіше кажучи, в доступному для огляду майбутньому заробити більше, ніж зараз, ми не зможемо.

Друкарський верстат набирає обертів

“в кінці січня 1991 року жителі країни прощалися не лише зі зниклими "заначками", але і з частиною свого спільного минулого. Жителі Владикавказа (тільки що перейменованого з радянського Орджонікідзе) до сих пір згадують, як вранці 26 січня 1991 року, через день після припинення обміну купюр, до будівлі Держбанку підійшов добре одягнений чоловік з валізою. Відкрив його, вивалив в сніг гору “дерев’яних” полтинників і підпалив її на потіху перехожим. Разом з ними горіла в полум'ї найдорожчого в Північній Осетії вогнища і віра в "розум, честь і совість нашої епохи".”

Всі чотириста відносно чесних способів залучити додаткове фінансування московити вже випробували, але без особливого успіху. У борг через санкції нам більше не дають, китайський аванс за поставки газу через недорозпиляну «Силу Сибіру» кацапи вже проїли, розпродаж державних пакетів в нафтовидобувних компаніях теж провалилася - бажаючих за шалені гроші купити активи на проблемному ринку в нестабільній економіці, де катують іноземців тільки тому що вони по наївності своїй ткнулися на територію бензоколонки що знаходиться під санкціями, чомсь не знайшлося.

Від безвиході Мінфін придумав отримані податкові надходження розміщувати на комерційних депозитах - під відсоток. В результаті в банки пішли майже всі податки, виплачені експортерами на цьому тижні - 370 млрд рублів з ​​податку на видобуток корисних копалин, 110 млрд рублів ПДВ і 90 млрд рублів акцизів.

Пікантності  цій  операції додає той факт, що майже половину цих грошей (220 млрд рублів) Банк Росії влив у банківську систему у вигляді свіжих кредитів РЕПО для забезпечення податкових платежів.

Фактично ЦБ «надрукував» ці гроші, передав їх банкам, банки - експортерам, експортери - Мінфіну, а Мінфін - назад банкам, і нічим не забезпечені гроші надійшли в економіку, що однозначно призводить до інфляції.  І все це - заради приблизно 10% річних на розміщені залишки податкових надходжень.

А в остальном, прекрасная маркіза ..

І - вишенька на торті: згідно з соцопитуванням ФОМ від 21 серпня, 49% росіян вважають стан економіки задовільним (поганим його вважають 40% респондентів ). Мало того, в серпні число задоволених навіть зросла на 5% в порівнянні з липнем! Менше їжі, менше одягу, менше автомобілів, менше нового житла, ніяких реалістичних перспектив розвитку? «Та хоч каміння з неба!!!» (С)

Є така байка, що якщо кинути жабу в киплячу воду, то вона обшпариться і вистрибне, а якщо покласти її в холодну воду і почати повільно підігрівати, то вона не помітить змін і звариться непомітно для себе.

Схоже, що нашому уряду вдалось таки намацати комфортну для більшості швидкість деградації економіки:  зараз росіяни, як та жаба, варяться на повільному вогні. Питання тільки в тому, на який термін у уряду вистачить ресурсів для підтримки у населення самогубного оптимізму.

Я особисто продовжую сподіватися, що резервів вистачить ненадовго, і коли все-таки припече, в країні ще збережуться хоч якісь залишки економіки. Втім, і це часом теж здається занадто оптимістичним.

Від блоґера

Привіт, мене звуть Том. Якщо вам подобається те, що я публікую, хочеться зробити для блогу «Чорні Троянди» щось хороше, не відмовляйте собі в цьому задоволенні. Тим більше, що зробити ви можете багато чого:

Доменне ім'я, хостинг, платні програми, хмарні сервіси - все це платні і занадто високі по ціні задоволення навіть для великих компаній. Я вважаю, що з вашою підтримкою вести і розвивати блог набагато чесніше і правильніше, ніж за допомогою тільки реклами (вона ще бовтається десь там, поруч (с) ).

Тому, якщо ви хочете внести свій внесок в підтримку мого не надто абіційного але нетривіального і незалежного блогу - це буде неперевершено. Стільки, скільки вважаєте за потрібне, якщо вважаєте за потрібне. Для тих, кому не підходить форма Yandex.Денег, у мене є і ще декілька - по власниму спостереженню найпоширеніших. На превеликий жаль, для кого небудь з Вас, з ПрихватБанком я категорично не товаришую. Якщо вже це принципова позиція я можу контактувати з друзями і вони перекинуть з своєї картки Ваші гроші. Але я заявляю, що мені дуже неприємно мати справи з цією мародерською конторою.

Нескорена нація

Просрати все

Переможний похід Путіна в світ, здається, завершено остаточно. І виграв цей бій навіть не Захід, а тихоня Китай, весь цей час спокійно спостерігав за істериками європейців.

Китай і США підписали договір про військову співпрацю.

США отримали перший з 8-и замовлених у Китаю танкерів-гігантів для транспортування зрідженого газу в Європу.

І великий держрадник Китаю вимагає широкомасштабного переселення китайців на орендовані землі в Забайкаллі - з внесенням в російське законодавство відповідних змін (нового закону про позбавлення в певних випадках наших громадян прав на нерухомість на орендованих іноземними державами територіях їм здалося мало) - для зручності цього процесу. Привід, природно, слушний - мовляв, в Росії немає необхідних для розвитку китайських проектів кваліфікованих фахівців, а на орендованих Китаєм землях спостерігається нестача населення (робочої сили).

Пазл, нарешті, зійшовся. У російських відносинах з Китаєм все гранично ясно. Це "мирна" експансія - і цю війну, підписавши з ним безліч вкрай специфічних договорів, ми вже програли: шляху назад у РФ немає - наша економіка просто не витримає на даному етапі таких неустойок, а крім цього присутні ще й нюанси, пов'язані з поставками дуже важливого для російського нафтопрому китайського обладнання.

На відміну від азіатів, досвіду ведення прихованих економічних воєн у нас немає. У нас немає навіть розуміння того, як воно виглядає. Наш коник - тупе відверте або ледь завуальоване насильство і шантаж - як, наприклад, з газом в Європі - мовляв, замерзнуть вони без нас - і помруть. На інші (більш елегантні) форми експансії свого впливу Росія не здатна. Плюс відсутність розуміння капітаном корабля, які вирішили, що за рахунок ігрищ з Китаєм вийде хоча б тимчасово залатати наші економічні діри (і плювати на наслідки у вигляді "випаленої землі" через 49 років), що з'явилися через його - і його подільників - непрофесіоналізму, жадібності, чванства і амбіцій (Крим, Донбас, ЮКОС, стабфонд та ін.), того, що Китай нам не друг - і переслідує мети отримання власних - виняткових через ситуацію в Росії і навколо неї політичної та економічної ситуацій - вигод. А якщо розуміння по стратегії Китаю у Кремля все ж є, то результат дій уряду не змінюється - змінюється лише підгрунтя людяності в контексті того, що відбувається: непрофесіоналізм і недалекоглядність - на цинізм і підлість. І не більше того.

А ось з газовими танкерами дещо прояснимо, бо не все і не для всіх очевидно. Норвезька Gasco вже більше півроку продає в Європі газу на 30% більше, ніж "Газпром". А тепер компанія Ineos Olefins & Polymers Europe [один з найбільших європейських виробників нафтохімічної продукції] і її партнер - компанія Evergas - поставками етану зі Штатів протягом, максимум, двох-трьох років виб'ють нас з європейського газового ринку. І найбільший розвивається газовий ринок (Індія-Пакистан-Іран) вже грамотно обложений (відгороджений від нас) Китаєм - наприклад, регіональний газопровід вже не російсько-китайський, як нами планувалося, а пакистано-китайський. І Китай нас не має наміру туди пускати, для чого у нього вже є як мінімум два сильних важеля економічного впливу. Укупі це відвертий перерозподіл світового газового ринку, який триватиме - щонайбільше - до 2020-го року, і далі, по його закінченні, ринок знайде стабільну форму на наступні 20-30 років. Для Росії це загрожує катастрофою, тому як наша частка видобутку і продажу газу - 32% від світової (по нафті тільки 13,5% (до речі, 34% нашого експорту), тому на світовому нафтовому ринку ми - цілком рядовий гравець, до того ж залежний заміною застарілих бурових все від того ж Китаю, з яким ми злили верховенство в нашому нафтосервісних секторі, про що кричали наші регіональні видання, але мовчали центральні ЗМІ). Нам просто буде або нікуди дівати свій газ - чи доведеться продавати його Китаю задарма - для його ігор на зовнішніх ринках (для внутрішнього ринку у нього є власний - і Китай в залежність від нашого газу не поставиш).

А тепер найцікавіше. В Україні, як раз здебільшого в Донбасі, величезна кількість неопрацьованого сланцевого газу - контракт на розробку якого з Royal Dutch Shell і Chevron на 50 років було підписано на початку 2013 року. Київ сподівався таким чином звільнитися від енергетичної залежності від Росії - і прорубати собі газове вікно в Європу. Зараз концерн подумує про вихід зі спільного проекту з українською держкомпанією через війну в Донбасі, а Chevron вже відмовився від розробок через військові форс-мажорних ризиків. Так що ми "гибридно" воюємо в Україні не за ефемерне політичне вплив, а за газ - тобто, за газову залежність від нас Україна і Європи. Просто і цинічно. "Люди гинуть за метал." ©

Але тепер - навіть якщо Росія і виграє бій за Україну, то вона вже програла бій за Європу і Індо-Східно-Азіатський регіон. Попутно програвши економічний бій з Китаєм за землю і промисловий розвиток, дипломатичний - за відносини, практично, з усім світом, і фінансовий - за можливості глобального міжнародного держкредитування, на якому російські держкомпанії щільно сиділи з часів перебудови.

І все це при тому, що Росія сама створила всі остаточні умови для власного економічного розвалу одним махом (особливо, якщо врахувати неконвертованість рубля) - всього лише гаслом: "Крим наш!" - і загроза НАТО, про яку нам розповідається, як про прийменник для "кримнашізма" [судячи з зірвався в 2013-му виключно через жадібність російських перевізників договором з НАТО про транзит через Ульяновськ] Кремль всього за півроку до Майдану і подальших подій з анексією і війною взагалі ніяк не хвилювала. І саме бридке - то, що Росія зацікавлена ​​в продовженні війни в Донбасі, оскільки її затягування змусить Royal Dutch Shell вийти з договору - і тоді РФ зможе зберегти хоча б український газовий ринок. (А яка могла бути зацікавленість США в цій війні, якщо врахувати, що Chеvron - дуже велика американська компанія, що належить Рокфеллера, а ще до останньої інавгурації В.В.Путіна в 2011-му представники американської Exxon-Mobil в його присутності підписали з Роснефтью Угода з видобутку нафти на шельфі Чорного і Карського морів, уклавши таким чином стратегічний альянс Роснефти з американської Exxon-Mobil?)

Плата за це очевидна: тисячі людських життів - і десятки тисяч нещасних родичів убитих в двох країнах - при тому, що і тих, та інших уряди використовують втемну. Але в цій історії є ще дещо не менш мерзенне. Левова частка в міжнародних спекуляціях російським газом і нафтою доводиться на пана Тімчєнко - тепер уже громадянина Фінляндії, а не так вже й давно - члена славного кооперативу "Озєро". Розумієте, хто і чому - заради власних фінансових інтересів - відправив російських пацанів вмирати і вбивати в Донбас???

У Порошенка відреагували на скандальний інцидент з поліцією і мажорами в Миколаєві

Мажори і безвольне бидло або кому в Шоколадіїї жити як сир у маслі

У Порошенка відреагували на скандальний інцидент з поліцією і мажорами в Миколаєві

Вівторок, 30 серпня 2016, 18:59

Радник президента України Юрій Бірюков прокоментував нічний інцидент з поліцією в Миколаєві, коли правоохоронці довго не могли вгамувати агресивних молодих людей.

Зокрема, Бірюков написав досить великий пост в Facebook з цього приводу, не приховуючи свого невдоволення діями поліцейських.

Не обійшла стороною історія з безпорадними поліцейськими і представників Верховної Ради. Так, народний депутат Борислав Береза також відкрито висловив своє невдоволення, нагадавши про збільшення витрат бюджету на органи МВС.

Начальник департаменту патрульної поліції України, учасник АТО, відомий як "кіборг" з позивним "Маршал" Євген Жуков також залишив свій коментар щодо гучного інциденту.

Як повідомляв "Апостроф", не так давно в Миколаївській області прогримів гучний скандал через те, що поліцейські вбили чоловіка при затриманні.

Післямова: якщо цих жевжиків не повісять на смереці я перший скажу, що в нас ніяка не Нація, а нічим не краще ніж банда підлих свиней збіговисько.
ППМ: і це стосується цивільного бидла а ніяк не фронтовиків яким ще не впало за вами лайно підтирати.
Слава Нації - Смерть Мажорам!!!

Російський слід французького теракту

Не треба винаходити велосипед, що б зрозуміти звідки ростуть «ноги» вбивства 12 осіб у Парижі, в тому числі і 8 журналістів журналу Charlie Hebdo. Путін досі вважає, що його «підставили» збитим терористами «ДНР і ЛНР» малазійськім Боїнгом-777. У слідстві чого була «майже» програна операція на Сході України. У зв'язку з цим він не відкидав думки хоч на кого небудь «відігратися». А так же Путін вважає, що до "теракту" по захопленню "бойовиками" Будинку друку в Грозному 4 вересня 2014 року причетне ЦРУ. Боїнг-777 компанії Малайзійські авіалінії, що виконував рейс за маршрутом Амстердам - Куала-Лумпур, зазнав аварії 17 липня в Донецькій області. Всі, хто знаходилися на борту літака 298 людей загинули. Переважна більшість з них - 196 осіб - були підданими Нідерландів. І ось випала нагода «покарати» президента Франції Франсуа Олланда за відмову передати «Містралі» Росії через невиконання нею мінських домовленостей. Тут Путін «вбивав» відразу трьох зайців: карав Франсуа Олланда за малодушність і відволікав світову громадськість від подій в Україні, і привертав до «загальної» проблеми -Боротьба з тероризмом в особі «Ісламської Держави». Чергова «могоходовочка» пропащого кегебіста. Підтвердженням цьому служить раніше передані «побажання» Путіна президенту Франції Франсуа Олланду під час його незапланованого візиту до Москви. Президент Франції, повертаючись до Парижа після візиту в Казахстан, вирішив зробити зупинку в російській столиці, щоб ще раз обговорити кризу на Донбасі. Олланд зробив вигляд, що «зрозумів» побажання Путіна і почав активно виступати в пресі з лояльністю до Росії і навіть дав інтерв'ю французькому радіо. Олланд заявив: "Мсьє Путін не збирається анексувати східну Україну. Він так мені сказав". Олланд також повідомив, що, на його думку "санкції необхідно скасувати зараз". І тут Путін вирішив «трошки підштовхнути» колегу, що б той був більш активним і доброзичливим до політики Росії, а так само для науки іншим політикам Європи, типу Ангели Меркель. Це мені нагадує терористичний цикл вибухів житлових будинків у Росії, слід яких веде до ФСБ РФ і особисто Путіну. Нагадаю: 10 років тому почалася низка загадкових терактів вересня 1999 року. 4 вересня в результаті підриву автомашини з вибухівкою впали два під'їзди житлового будинку в дагестанському місті Буйнакську, під завалами загинули 58 осіб. Через 5 днів в Москві на вулиці Гур'янова був підірваний 9-поверховий будинок, загинули сто чоловік. 13 вересня вибух пролунав на Каширському шосе, під руїнами 8-поверхового будинку виявили тіла 124 мешканців. Через три дні відлуння вибуху докотилося до Волгодонська, де злетів вантажівка і від детонації звалився фасад 9-жтажного будинку, з-під завалів було витягнуто 18 загиблих ... і потім почалася «Ера Путіна»! Сьогодні весь світ висловлює співчуття рідним і близьким невинно убитих журналістів. А Рада муфтіїв Росії називає діяльність журналістів видання провокацією і гріхом, він виправдовує терористів. По суті, муфтії прирівнюють сатиру, яка, очевидно, гріхом не є, до вбивств - найтяжчого гріха. Виступаючи адвокатами терористів, муфтії сприяють новим терактам. Це статті 280 і 282 КК Росії і ці діячі повинні бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але тільки не в терористичній Росії. Канцлер ФРН Ангела Меркель назвала теракт проти членів редакції журналу Charlie Hebdo в Парижі атакою на свободу слова і ЗМІ. З такою заявою вона виступила в британській столиці, де перебувала з візитом. З такими висловлюваннями виступив і Президент США Барак Обама, заявивши, що теракт в Парижі показує страх терористів перед свободою слова. Генеральний секретар Ради Європи (РЄ) Турбёрн Ягланд висловив надзвичайну стурбованість нападом на редакцію французького журналу. "Я шокований цією трагедією. Це дуже тривожний сигнал", - заявив він. Напад на редакцію є "обурливою атакою на свободу преси", заявив генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг. Британський прем'єр-міністр Девід Кемерон різко засудив напад на Charlie Hebdo. Виступаючи перед депутатами парламенту Великобританії він назвав стрілянину в офісі сатиричного тижневика "варварської атакою". Лідер вхідної в правлячу коаліцію партії "Ліберальні демократи", віце-прем'єр Великобританії Ніколас Клегг так само назвав подію в Парижі "варварської атакою на свободу слова". Президент України Петро Порошенко висловив співчуття сім'ям жертв теракту в Парижі і всього французького народу. "Мої співчуття сім'ям жертв і всьому народу Франції. Я засуджую жорстокий напад на журналістів в Парижі", - написав Порошенко в своєму Twitter. Тим часом Президент Росії Володимир Путін нічого не сказав про атаку на свободу слова, він висловив глибокі співчуття рідним і близьким громадян Франції, які загинули в результаті терористичного акту, а також всім парижанам. Про це повідомив прес-секретар глави російської держави Дмитро Пєсков, підкресливши, що в Кремлі рішуче засуджують тероризм. "Президент Путін у зв'язку з трагічною подією в Парижі, де в результаті терористичного нападу загинула велика кількість людей, висловлює глибокі співчуття рідним і близьким загиблих, а також парижанам і всім французам", - сказав Пєсков. У Путіна алергія на слово «журналіст», у нього воно відразу асоціюється з Ганною Політковською, Артемом Боровиком і багатьма іншими «любителями» Свободи слова, які з його допомогою «пішли» у інший світ. Надалі Путін планує «заморозити» агресію на Сході Україна для подальшої її дестабілізації. На сьогодні він там концентрує велике скупчення російських спецпризначенців з числа контрактників, а так само тяжкого озброєння. Путін починає переходити до прямого підкупу українського уряду і парламенту через шантаж і погрози, а так само підкупу «лояльних» до нього політиків в Європі. З подальшою дестабілізацією Західних держав через теракти в якості залучення уваги для боротьби зі світовим тероризмом в особі «Ісламської держави». Більш простіше кажучи Путін отримавши масу проблем у зв'язку з окупацією України, хоче «потурбувати» світ ще більшими проблемами і при цьому зняти з себе вогнище напруженості.

теракти Путін хуйло

Найманий раб або частина друга

Мене оточували ідеальні наймані працівники (найнеприємніший спогад в житті), а потім я переключився на трейдинг, перейшов в іншу компанію і там зіткнувся з вільними людьми, які є не-рабами. Ось, наприклад, менеджер з продажу, чиє звільнення дорого обійдеться компанії - це загрожує не тільки втратою клієнтів, але і посиленням конкурентів, які можуть переманити до себе такого співробітника. Компанія може робити спроби послабити цей зв'язок між клієнтами і агентами, деперсоналізувати їх взаємодію, але, як правило, безуспішно. Людям подобається мати справу з людьми, і коли замість агента, доброго, часом навіть занадто захопленого малого по телефону їм почне відповідати безособовий поважний голос, вони просто припинять вести справи. Ще один вільний працівник - трейдер, для якого нічого не має значення, крім прибутку і збитків. Відносини таких працівників з компанією балансують на межі любові і ненависті - управляти трейдерами і менеджерами з продажу можна тільки тоді, коли вони не приносять дохід, але в такому випадку вони вже й не потрібні. Я виявив, що трейдери, які приносили гроші, часом ставали настільки некерованими, що їх доводилося тримати подалі від інших співробітників. Така ціна, яку ми платимо, прив'язуючи людей до концепції «прибутку і збитку», перетворюючи їх у чисте джерело доходу, коли ніщо інше більше не має значення. Мені доводилося ставити на місце трейдера, який безкарно знущався над бухгалтером. Звучали фрази на кшталт: «Це я заробляю гроші, з яких тобі платять зарплату» і натяки на те, що бухгалтерія не приносила прибуток компанії. Втім, коли вдача на нашій стороні і коли вона відвертається від нас, за нами спостерігають одні і ті ж глядачі. Я бачив, як цей же бухгалтер пізніше повернув борг (хоча і в більш витонченій формі), коли трейдер втратив роботу. Так, працівник може бути вільним, але ця свобода триває до першої невдалої угоди. Я вже згадував, що пішов звідти, де були потрібні «люди компанії». На новому місці я отримав чітке попередження - як тільки я перестану відповідати заданим рівнем прибутку і збитку, мені вкажуть на двері. Виходу у мене не було, і я прийняв умови гри. Я займався так званими арбітражними операціями, транзакціями низького рівня ризику, які не були складними  в ті часи, оскільки оператори фінансового ринку мислили куди простіше, ніж зараз. Мене запитували, чому я не ношу краватки - в той час не надіти краватку було все одно,  що пройтися голяка по П'ятій авеню. «Частково почуття зверхності, почасти через почуття стилю, почасти з міркувань зручності», - відповідав я. Той, хто приносив дохід компанії, міг проходитися по менеджерам як завгодно, а вони б і рота не розкрили через страх  втратити роботу. Поведінка людей, схильних до ризику, непередбачувана. Свобода завжди так чи інакше пов'язана з ризиком, іноді вона є його причиною, а іноді -  наслідком. Якщо ви йдете на ризик, ви відчуваєте себе частиною історії. І ті, хто йдуть на ризик, роблять це так тому,  що в глибині душі вони дикі звірі.
Зверніть увагу на мовний аспект - наступна після експериментів зі стилем причина, чому трейдерів варто тримати подалі від невільних, чужих ризику людей. За моїх часів ніхто не висловлювався нецензурно на публіці, за винятком тих, хто входив в якесь угрупування,  і тих , хто таким чином давав зрозуміти, що він не раб. Трейдери лаялися, як шевці, та й сам я не лаявся тільки вдома або в літературних текстах. Нецензурні вислови в соціальних мережах (наприклад, в Twitter) - це спосіб демонстрації волі, а значить, і компетентності. Створити враження про компетентність не вийде, якщо не йти на певні ризики. Таким чином, на сьогоднішній день лайка - це показник статусу. Московські олігархи приходять на важливі заходи в світлих джинсах, таким чином демонструючи свій авторитет. І навіть в банках, коли клієнтам влаштовували екскурсію, трейдерів показували, як показують звірів в зоопарку. Видовище, коли трейдер вивергає прокляття в телефон, зриваючи голос в переговорах з брокерами, було чимось на зразок цікавого фону. Лайка і нецензурна лексика сприймається, як ознака «собачого» статусу, повного невігластва - слово canaille, «чернь», етимологічно походить від латинського слова, що означає «пес». Іронія полягає в тому, що найвищим статусом вільної людини супроводжує добровільне запозичення звичок нижчого класу. Горезвісні англійські «манери» - зовсім не аристократична риса. Вони характерні для пересічних мешканців, і вся концепція англійських манер лише сприяє одомашненню тих, кому відведена роль одомашнених.

Страх втрати

Є приказка: «Важливо не те, чим людина володіє або не володіє; важливо те, що він боїться втратити ». Ті, кому є що втрачати, більш  слабкі. Як не дивно, у себе на дебатах я зустрічав багатьох лауреатів Нобелівської премії з економіки (Премія Ріксбанку Швеції на честь Альфреда Нобеля), яких хвилювало, чи будуть вони переможцями в суперечці. Кілька років тому я звернув увагу на чотирьох з них, які були зачеплені, коли я, трейдер, практично “не-людина”, публічно назвав їх шахраями! Чому їх це взагалі зачепило? Тому що чим вище ти піднімаєшся в бізнесі, тим більш уразливим стаєш - і програний спір з людиною, котра нижче за рангом, набагато болючіше б'є по репутації. Піднесення в житті обмежене певними умовами. Здавалося б, хто наймогутніша людина в Америці, якщо не глава ЦРУ? Однак насправді навіть простий далекобійник і то більш захищений. Сильний світу цього не зміг приховати власну коханку. Ризикуючи життям інших, продовжуєш залишатися рабом - так працює державна служба.

В очікуванні Константинополя

Якщо державні шишки по суті своїй раби, то диктатори - зворотне явище. В ту саму хвилину, як я пишу ці рядки, ми спостерігаємо, що зароджується протистояння між нинішніми «главами» країн, що входять в НАТО (у сучасних держав немає глав, цей титул носять вмілі базіки), і президентом Московії Володимиром Хуйлом aka “Путіним”. Очевидно, що всі, крім “Путіна”, прискіпливо  обирають кожне слово в реченні, побоюючись, що можуть бути неправильно зрозумілі як мінімум журналістами. Я і сам відчував подібну невпевненість. У той же час Путін уособлює у собі зневагу на корпоративний підхід, демонструючи очевидну байдужість, яка, в свою чергу приносить, йому підтримку виборців і нових послідовників. У цій конфронтації Путін виглядає як вільний громадянин проти рабів, яким потрібні наради, схвалення, і які потребують того, щоб їх рішення хтось оцінював. Така поведінка Путіна гіпнотично діє на його послідовників, зокрема, християн Лівану - і ортодоксальних християн, які в 1917 році втратили підтримку російської монархії і виявилися вразливими перед Туреччиною, що узурпувала Константинополь. Через 100 років у цих людей з'явилася надія на реставрацію Візантії, нехай її нове втілення і знаходиться трохи північніше. Набагато вигідніше вести справи безпосередньо з власником бізнесу, ніж з найманим працівником, який навряд чи збереже свою роботу в наступному році; от точно так слова диктатора викликають більше довіри, ніж слова уразливого виборного представника. Коли я спостерігав за Путіним і його суперниками, мені стало очевидно, що у одомашненої, стерилізованої тваринки немає жодного шансу проти дикого хижака. Жодного. Військова міць нічого не означає; рішення приймає той, хто звів курок. Загальне виборче право не сильно вплинуло на історію: до недавнього часу пул так званих «народних обранців» був закритим клубом людей з привілейованого класу, яких не хвилювало, що про них пишуть в пресі. У міру підвищення соціальної мобільності більше людей отримало доступ до політичної діяльності - однак тепер цей доступ носить тимчасовий характер. Як і у випадку з працівниками корпорацій, цим людям не потрібна велика сміливість - їх вибирають тому, що у них немає сміливості зовсім. Цікаво, що диктатор одночасно більш вільний і - в деяких випадках, на зразок традиційних монархій маленьких держав, - здатний зробити більше для блага країни, ніж вибірний представник, чия об'єктивна функція полягає тільки в демонстрації оціночного прибутку. У сучасному світі справи йдуть трохи інакше - диктатори, відчуваючи, що їх час закінчується, грабують власну країну і переміщують свої кошти в швейцарські банки, як це робить королівська сім'я Саудівської Аравії.

Імпотенція бюрократії

Узагальнюючи:

Людям, чий добробут залежить від якісної оцінки їх роботи вищим начальством, не можна довіряти прийняття критичних рішень. Хоча ми вже з'ясували, що найманий працівник - штука надійна, йому не можна довіряти прийняття критичних, жорстких рішень, пов'язаних з серйозними компромісами. Як кажуть пожежники, «якщо це не твоя робота, на пожежі тобі робити нічого». Як ми бачили і ще побачимо, у працівника дуже проста функція: виконувати завдання, які здаються корисними його керівнику. Якщо людина працює продавцем люстр, але раптом, прийшовши вранці на роботу, бачить величезні перспективи продажу антидиабетичних препаратів схильним до діабету відвідувачам з Саудівської Аравії, він не може нічого зробити - у нього є завдання. Так що, хоча в завдання працівника входить запобігання будь-яких проблем, якщо обстановка змінюється - він зв'язаний по руках і ногах. Цей ефект в поєднанні з розподілом обов'язків може викликати серйозне зниження ефективності. Ми бачили це під час війни у В'єтнамі. Тоді більшість вважала, що багато робиться неправильно, але простіше було продовжувати, ніж зупинитися, тим більше, що своїм рішенням завжди можна придумати правдоподібне пояснення (згадаймо байку «Лисиця і виноград» - тепер таку ситуацію частіше описують як когнітивний дисонанс) . Сьогодні ми спостерігаємо ті ж проблеми з позицією США щодо Саудівської Аравії. Після нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року (майже всі нападники були громадянами Саудівської Аравії) було очевидно, що хтось в королівстві в цьому замішаний.

Зовнішня розвідка України завчасно мала інформацію про можливість терактів 11 вересня 2001 року і передала її США, заявив в ефірі одного з українських телеканалів екс-глава зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр.) Микола Маломуж, передає "Укрінформ".

"Нашу інформацію про те, що за вісім місяців будуть удари по "близнюкам" (два хмарочоси Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, - ред.) у США ми передали Америці", - сказав Маломуж.

Він додав, що ця інформація не отримала тоді належної оцінки.

"Ніхто не вірив, що саме Україна має дуже глибинну агентуру в тих терористичних організаціях", - зазначив Маломуж.

Але жоден бюрократ, побоюючись перебоїв нафти, не наважився прийняти правильне рішення - замість цього було зроблено найгірше, тобто зроблено вторгнення в Ірак, оскільки це виявилася простіше. З 2001 року політика боротьби з ісламським тероризмом велася в стилі «а слона я й не помітив», коли боротьба з симптомами повністю знімає питання про причини захворювання. Політики і тупі чиновники просто дали тероризму розвиватися - тому що в рамках їх конкретних службових обов'язків так було зручніше. І ми упустили покоління: саудівці (громадяни «союзної» нам держави), ті які лише  пішли в школу 11 вересня 2001 року, тепер дорослі, віруючі салафіти, які підтримують насильство і готові його фінансувати,  а американці весь цей час конструювали все більш складні види озброєнь. Ще гірше те, що високі доходи від нафти дозволили ваххабітам  посилити промивання мізків по всім медресе Східної і Західної Азії. Таким чином, замість вторгнення в Ірак і ліквідації Емвазі та інших окремих терористів, варто було б зосередитися на джерелі проблеми: ваххабітська / салафітска освіта, що заохочує нетерпимість і проповідує неповноцінність шиїтів, єзидів і християнин. Але, повторюю, таке рішення не може бути прийнято купкою бюрократів з посадовими інструкціями. Те ж саме відбулося в 2009 році з банками. Тепер уявіть, що політику визначають люди, особисто зацікавлені в результаті, а не в оцінці начальства, і вам відкриється інший світ. Згадайте «срібне правило»: Quod tibi non vis fieri, alio ne feceris - чого не хочеш собі, не роби іншому.

Чому робота в офісі - це нове рабство

Чому робота в офісі - це нове рабство

Навіть у церкві колись були свої хіпі.

За часів раннього християнства, коли Церква лише починала свою переможну ходу по Європі, були такі мандрівні монахи - гіровагі. Вони не належали ні до конкретного ордену, ні до монастиря. Це були такі собі ченці-фрілансери, як ми б зараз сказали. Вони жили на милостиню або за рахунок прихильності міських жителів, яких їм вдавалося зацікавити своїм вченням. Їх популяція була стійкою, наскільки вона взагалі може бути стійкою у випадку з людьми, які дали обітницю безшлюбності - підтримання чисельності можливо лише за рахунок вербування нових членів. Проте вони виживали, а місцеве населення давало їм їжу і тимчасовий дах над головою. Приблизно у  V столітті  н. е. їх чисельність пішла на спад, а  пізніше вони зникли зовсім. У Церкви гіровагі були непопулярні; в V столітті їх діяльність заборонив Халкидонський собор,  ще через 300 років - Нікейський. На Заході їх головним противником був Святий Бенедикт - він виступав за більш упорядковану модель чернецтва, з чітко прописаними правилами, ієрархією і контролем з боку абата (в кінці кінців, як ми знаємо, саме ця концепція і перемогла). Бенедикт придумав безліч правил. Так, правило 33 вказувало, що майно ченця повинне контролюватися абатом, а правило 70 забороняло ченцеві в разі гніву бити інших ченців. Чому ж гіровагі опинилися під забороною? Справа в тому, що вони були абсолютно вільні. У тому числі фінансово - не завдяки багатству, а тому, що мало в чому потребували. Як не дивно, будучи жебраками, вони залишалися повністю незалежними - нас вчать, що для цього потрібно заробити капітал, але, виявляється, того ж можна домогтися, нічого не маючи. Але  якщо ви будуєте релігійну організацію, то абсолютно вільні люди вам не потрібні. Те ж стосується і будівництва стартапу, так що ми поговоримо про співробітників і пристрої компанії або іншої організації. Правила Бенедикта були спрямовані на усунення будь-якого натяку на свободу відповідно до принципів stabilitate sua et conversatione morum suorum et oboedientia, тобто «твердість, високоморальну поведінку і слухняність». Щоб довести свою слухняність, майбутній монах повинен був витримати річний випробувальний термін. Загалом, будь-яка організація хоче позбавити пов'язаних з нею людей частини їх волі. Як же утримати їх під своєю владою? По-перше, їх треба вчити і ними потрібно маніпулювати; по-друге, важливо дати їм зрозуміти, що у них є свій інтерес в цій грі, що їм є що втрачати в разі непокори - чого не можна було зробити з жебраками гіровагами, гіроваг просто зневажає матеріальні цінності. Скажімо, у італійських мафіозі все було просто: якщо капо підозрює рядового мафіозі в нелояльності, то останній незабаром здійснює подорож в один кінець в багажнику автомобіля і може розраховувати на те, що його похорон вшанує своєю присутністю сам дон. В інших професіях механізми особистої зацікавленості інші. Як не дивно, найманий працівник ефективніше, ніж раб, - і так було навіть в античності, за часів повсюдного поширення рабства.

Власний пілот.

Припустимо, ви власник невеликої авіакомпанії. Ви - сучасна людина, їздите на конференції,  радитеся з консультантами і ви абсолютно впевнені: корпоративні структури - це вульгарність, і справу потрібно організовувати через мережу незалежних підрядників, що набагато ефективніше.
Боб - пілот. Ви уклали з ним договір, в якому чітко прописані його зобов'язання і вказано штраф за їх недотримання. В обов'язки Боба входить запрошення другого пілота і пошук заміни в разі хвороби. Завтра ввечері Боб повинен вести літак до Мюнхена, на Октоберфест. Всі квитки розпродані, і пасажири, постившись весь рік, чекають не дочекаються цього свята пива і сосисок. Боб дзвонить вам о п'ятій вечора і каже, що вони з другим пілотом дуже вас поважають, але завтра не полетять. Розумієте, їм надійшла пропозиція від якогось арабського шейха, він дуже побожна людина, і для вечірки в Лас-Вегасі йому дуже потрібен екіпаж літака. Шейх і його свита просто закохалися в Боба, а коли той повідомив, що в житті не пив ні краплі алкоголю, виявилося, що гроші не проблема. Пропозиція дуже  щедра  і  покриває будь-які штрафні санкції, які ви тільки  можете застосувати до Боба. Ви хапається за голову. На Октоберфест літає багато юристів, особливо відставних, а їх хлібом не годуй, тільки дай судитися - інших справ у них немає. Та й в авіації як: якщо літак не злітає, ви не можете привезти і тих, хто купив квитки додому, і напевно догори дриґом підуть і кілька наступних рейсів. А пересаджувати пасажирів на інші літаки - складно і дорого. Ви робите кілька телефонних дзвінків, і виявляється, що простіше знайти розсудливого ​​вченого-економіста, ніж пілота - тобто пілота знайти неможливо. Всі ваші гроші вкладені в цю компанію, і ви розумієте, що, найімовірніше, ви банкрут. У вас майнула думка: але ж якби Боб був вашим рабом, такого б не сталося. Так навіть не рабом, а просто співробітником вашої компанії! Людина з постійною роботою не може собі такого дозволити. Такі фокуси може викидати тільки сторонній підрядник - ніщо, крім закону, йому не указ. У співробітника є репутація в компанії, і його можна звільнити. Крім того, він же не просто так ходить на роботу - йому потрібна зарплата! Так, співробітники люблять отримувати конверт в кінці місяця, і готові заради нього на безліч незручностей. Виходить, якби Боб не був підрядником, а співробітником, всіх цих неприємностей вдалося б уникнути ... Але ось біда: співробітники дорого коштують - їм доводиться платити, навіть якщо для них немає роботи. Гнучкість втрачається. Звичайно, вони всі ледарі, зате вони завжди на місці! Таким чином, співробітники потрібні, оскільки вони мають особисту зацікавленість і ризикують своїм благополуччям - досить, щоб цей ризик був стримуючим фактором. Їх можна покарати за прояв незалежності - наприклад, за неявку на роботу. За свої гроші ви купуєте надійність. А надійність важлива для багатьох. Наприклад, заможні люди купують заміський будинок, хоча це абсолютно неефективно в порівнянні з орендою або готелем - просто тому, що коли їм раптом захочеться там побувати, він буде їх чекати. Є такий вислів: ніколи не купуй, якщо можеш взяти в оренду літак, корабель,  або, хм, партнера для сексу. Проте багато хто заводить власні літаки, яхти і навіть  одружуються. Правда, ризик є і у підрядника: це неустойка, прописана в договорі. Але ризики найманого працівника завжди вище. І, якщо людина згодна працювати за зарплату, це вже говорить про те, на який тип ризику він згоден - сам факт є сигналом, що така людина принесе менше клопоту. Якщо людина давно працює за наймом - значить, він вміє підкорятися. Якщо людина роками позбавляє себе свободи на дев'ять годин на день і пунктуально приходить в офіс, відмовляючи собі в праві складати власний розклад, це достатня демонстрація покірності. Ви маєте справу з слухняними, привченими до лотка домашніми тваринами. Співробітники не схильні до ризику; вони бояться звільнення більше, ніж підрядник - судового позову. Навіть коли співробітник йде, він все одно схильний вести себе «зручно» для компанії, адже за час роботи він сильно вклався в неї - і тепер не схильний руйнувати те, що будував роками.

Від людини компанії до працівника індустрії

Отже, якщо співробітники знижують ваші ризики, ви також знижуєте їх ризики. Або, принаймні, вони так вважають. Під час написання цих рядків компанії залишаються в першій лізі за розміром (входять в індекс S & P 500) протягом усього 10-15 років. Компанії залишають список S & P 500 (INDEX: US500 Інвестування) при злиттях або при зменшенні обсягу бізнесу, в обох випадках це веде до скорочення персоналу. Проте протягом XX століття компанії зазвичай трималися в цьому списку понад 60 років. Великі корпорації існували довше, співробітники залишалися в одній організації протягом усього життя. Було таке явище як «людина компанії» (і практично завжди він був чоловічої статі). «Людина компанії» - ключове поняття XX століття. Найкраще для нього визначення - та людина, чия ідентичність сформувалася відповідно до побажань компанії. Він відповідним чином одягається і навіть використовує мову, який від нього очікує компанія. Його соціальне життя настільки щільно пов'язане з організацією, що, покинувши її, він понесе величезну втрату, подібно вигнаному жителю Афін. Суботні вечори він проводить в суспільстві інших співробітників і їхніх дружин, обмінюючись прийнятими в компанії жартами. В обмін на це компанія укладає з ним пакт про те, що він збереже своє робоче місце якомога довше, тобто, до тих пір, поки вихід на пенсію за віком не залишить його з приємною сумою грошей і партнерами по гольфу з числа колишніх колег . Ця система працювала, коли великі організації існували протягом тривалого часу і виглядали більш постійними одиницями, ніж національні держави. Десь у  1990 році люди раптово почали розуміти, що роль «людини компанії» є досить надійним варіантом - за умови, що сама компанія нікуди не дінеться. Але технологічна революція, що відбулася у  Кремнієвій долині, поставила існування традиційних компаній під загрозу. Наприклад, після зльоту Microsoft (NASDAQ: MSFT Інвестування) і поширення персональних комп'ютерів,  IBM (NYSE: IBM Інвестування), що була  основною фабрикою «людей компанії», була змушена скоротити деяких зі своїх «довічних» співробітників, які зрозуміли, що ризик на цій низькоризикової позиції був не таким уже й низьким. Ці співробітники більше не могли знайти роботу   - вони були зовсім марні за межами IBM. Поза межами корпоративної культури не працювало навіть їх почуття гумору. До цього періоду IBM вимагала від своїх співробітників носити білі сорочки - НЕ світло-блакитні, не в тонку смужку, а чисто білі. І темно-синій костюм. Чи не дозволялося ніяких вільностей у одязі, ніякого натяку на індивідуальність. Ви були частиною IBM. Людина компанії - той, хто вважає, що понесе величезні втрати, якщо не буде вести себе як людина компанії, тобто той, хто особисто вклався в гру. І навіть незважаючи на те, що «людина компанії», здається, кудись зникла, їй на заміну, завдяки уніфікації виконуваних завдань, прийшов «співробітник індустрії» - і тепер це може бути людина будь-якої статі. Сьогодні нею  або ним  володіє не компанія, а щось гірше: ідея, що він або вона повинні бути придатні для найму. Співробітник індустрії - це той, хто побоюється, що понесе величезні втрати, втративши свою придатність для найму, тобто особисто вклавшись в гру. Придатний для найму співробітник щільно вбудований в індустрію, його утримує страх засмутити не тільки свого роботодавця, але і інших потенційних роботодавців. Співробітник, за визначенням, є більш цінним всередині компанії, ніж поза нею, причому мова йде про цінності для роботодавця, а не для ринку. Можливо, найкраще визначає придатного для найму працівника те, що про нього ніколи не напишуть в підручниках, так як він, за своїм призначенням, має вміння ніколи не залишати в історії слід і тому нецікавий історикам. Рональд Коуз і його теорія фірми Рональда Коуза  доволі відомі  сучасним економістам. Він володіє незалежним творчим мисленням і науковим підходом, а його ідеї застосовні на практиці і пояснюють світ навколо нас, іншими словами:  він справжній. Його стиль настільки бездоганний, що популярність йому принесла теорема Коуза -  ідея, сформульована без єдиного математичного терміна, і все ж вона стала настільки ж фундаментальною, як і багато речей, написані мовою математики. Крім своєї теореми, Коуз першим пролив світло на те, навіщо існують фірми. На його думку, контракти пов'язані з веденням дорогих переговорів і тягнуть за собою деякі операційні витрати, тому ви реєструєте власний бізнес і наймаєте співробітників на позицію з чітким описом обов'язків, так як хочете уникнути юридичних і організаційних витрат по кожній транзакції. Вільний ринок - це місце, де спеціалізацію визначають ринкові сили, а джерелом інформації служить ціновий орієнтир; але в межах фірми ці сили не діють, тому що вони обходяться дорожче, ніж принесена ними вигода. Тому фірма буде підтримувати оптимальне співвідношення числа співробітників і числа зовнішніх підрядників, і при цьому наявність деякого числа співробітників, навіть коли не є ефективним, краще, ніж витрата великої кількості ресурсів на узгодження контрактів. Ми бачимо, що Коуз зупинився всього за крок від поняття особистого вкладу в гру. Він ніколи не мислив в термінах ризику, а це могло б допомогти йому зрозуміти, що співробітник - це стратегія управління ризиком. Якби економісти, Коуз і Ко  хоч трохи цікавилися античною історією, їм була б знайома стратегія управління ризиками, на яку покладалися римські сім'ї, зазвичай котрі призначали на посаду скарбника, відповідального за фінанси сім'ї та належну їй власність. По суті він раб. Тому що раб може понести покарання куди суворіше, ніж вільна людина або вільно відпущений - і для цього не потрібно втручання закону. Безвідповідальний або нечесний керуючий може зробити вас банкрутом, перевівши всі кошти кудись в провінцію Віфінія. Раб в цьому випадку несе велику відповідальність, і, призначаючи на позицію керуючого раба, ви зменшуєте фінансовий ризик.

Складність

Тепер в зоні розгляду з'являються складність і сучасний світ. У світі, де продукти все частіше роблять субпідрядники з безперервно зростаючим рівнем спеціалізації, для виконання певних завдань співробітники потрібні ще більше. Один невдалий етап часто веде до закриття цілого бізнесу - що пояснює, чому сьогодні, в світі, який, імовірно, є більш ефективним через більшу кількость субпідрядників і меншу кількість майна, все, здавалося б, відбувається більш гладко й ефективно, але помилки обходяться дорожче, а затримки стали довшими, ніж в минулому. Уповільнення в одній-єдиній  ланці ланцюга може зупинити весь процес.

Цікава форма рабовласництва

Експатріа́нт, експа́т (від лат. ex «у минулому» і лат. patria «батьківщина») — людина, яка тимчасово або на постійній основі мешкає в країні іншій, ніж вона народжена, вихована або отримала громадянство.

Історично слово поширене у країнах Заходу і стосується загалом тих, хто мешкає поза західними країнами або у нерідній західній країні. Так американець, який мешкає в Україні або в Іспанії, буде названий експатріантом у США. Ще як приклад, у 19-му сторіччі багато американців, які стали пізніше відомими, переїхали до Європи навчатися художньому мистецтву. Таким чином Генрі Джеймс вважається відомим письменником-експатріантом зі США, для якого Англія стала новою домівкою.

Слово не вживається офіційними установами, але дуже популярне у загальному вжитку.

Різниця між експатріантом та іммігрантом у тому, що іммігрант — це скоріше людина, яка присвячує себе тому, щоб якомога сильніше інтегруватися до суспільства і звичаїв нової країни, тоді як експатріант припускає, що перебуває у новій країні тимчасово, і не виключає повернення до Батьківщини. Попри те, що багато експатріантів так ніколи і не повертаються, думка про можливість повернення їх ніколи не полишає.

Відомим українським експатріантом можна вважати Тараса Шевченка.

Рабовласництво в компаніях традиційно приймає дуже цікаві форми. Найкращим рабом є той, кому ви переплачуєте і хто, знаючи про це, дуже боїться втратити свій статус. Міжнародні організації створили категорію експатів, свого роду дипломатів з більш високим рівнем життя, що представляють компанію і провідних її справи далеко від батьківщини. Нью-Йоркський банк відправляє одруженого співробітника з сім'єю за кордон, наприклад, в тропічну країну з дешевою робочою силою, і надає йому безліч бонусів і привілеїв, таких як членство в заміському клубі, особистий водій, проживання за рахунок компанії на ошатній віллі з власним садівником , щорічна поїздка додому для всієї родини першим класом, і тримає цього співробітника на такій посаді кілька років, достатній час для звикання. Він заробляє набагато більше «місцевих», і ця ієрархія нагадує про дні колоніального володіння. Він будує своє соціальне життя, спілкуючись з іншими експатами. Він все сильніше  хоче залишитися на своєму місці якнайдовше, але знаходиться дуже далеко від керівництва і не має уявлення про своє поточне місце перебування, якщо йому про нього не повідомлять. Зрештою, як дипломат, коли приходить час кадрових перестановок, він просить відправити його в інше місце. Повернення додому означає втрату привілеїв і колишній оклад, і він стає справжнім  рабом - повернутися в нижчий шар середнього класу і жити в передмісті Нью-Йорка, їздити на роботу на електричці, а то і, не дай бог, на автобусі і їсти на обід сендвіч ! Критика з вуст великого  боса викликає у нього невимовний  жах.  95% свогого часу він буде думати про політику в компанії - а це саме те, що потрібно компанії. У великого боса з правління буде підтримка, на випадок, якщо вона знадобиться. Всі великі корпорації мали співробітників в статусі експата і, незважаючи на витрати, ця стратегія була дуже ефективною. Чому? Бо чим далі підрозділ знаходиться від головного офісу, тим більше воно автономно, і тим більше вам потрібен співробітник-раб, який не зробить ніяких несподіваних самостійних дій.

Вільні працівники

Існує категорія працівників, які не перебувають в рабстві, і ця категорія вкрай малочисельна. Відрізнити вільних працівників легко: їм плювати на репутацію, принаймні, на свою репутацію в компанії. Після закінчення бізнес-школи я провів рік у банківській програмі - з мене хотіли зробити міжнародного банкіра, оскільки у банку склалося хибне уявлення про моє походження і цілі.